flag Судова влада України

Стара версія сайту | Лист вебмайстру

СТАНОВЛЕННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ БУКОВИНИ

 

 

СТАНОВЛЕННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ БУКОВИНИ

 

 

Буковина має значну та глибоку історію. Той самий шлях пройшли суди нашого краю.

  Як всім нам відомо, в різні історичні етапи наш край входив до Австрійської, Австро-Угорської імперій, Західноукраїнської Народної Республіки, Румунського королівства та Радянського Союзу.

  Кожна з цих держав мала своє бачення щодо роботи органів, які вершать правосуддя.

  Шлях правління Австрійської імперії був тривалий та бере свій початок з приєднання Буковини до Австрії в 1774 році. Австрія почала перетворювати судову систему Буковини за своєю моделлю, чому сприяв перший військовий намісник краю генерал Г. Сплені, який вбачав своє завдання в тому, щоб «сформувати судові інстанції» та організувати їх належну роботу, зокрема, на засадах змагальності.

  До його реформ судовий процес проводився без адвоката, засідателів, протоколу і реєстрації. Розроблений ним план передбачав окреме судочинство для різних верств населення: селяни зі своїми справами мали звертатись до двірників - осіб які завідували вулицями та багатоквартирними будинками, а міщани, - до свого магістрату. Боярам і духовенству, в свою чергу, для вирішення спорів належало звертатися безпосередньо до намісника.

  Однак в такій системі існував ряд недоліків. Цісарем Йосифом ІІ, після відвідування Буковини у червні місяці 1783 року, було висунуто ряд зауважень щодо судової системи, у зв’язку з тим, що кримінальні процеси в судах нагромаджувались, а цивільні процеси тривали безкінечно. 

  Цим розпорядженням Йосиф ІІ заклав основи кримінального суду на Буковині, які наступними роками підтверджував своїми указами про визначення засад та повноважень діяльності кримінальних судів.

   Крім кримінальних судів на Буковині також діяв аудиторський суд – перша судова інстанція для дворян, офіцерів, чиновництва, духовенства.

   За поміщиками залишалось право розгляду дрібних справ підданих, але для цього вони повинні були скласти  відповідний кваліфікаційний іспит.

  Якщо поміщик не здійснював судові функції сам, то змушений був утримувати за власний кошт екзаменованого суддю (мандратора).

  Поміщик був наділений правом наглядати за діяльністю найманого судді, але не мав права впливати на нього будь-яким чином, втручатися в судові справи або ж давати вказівок зі способу їх ведення та розгляду.

  У випадку безчинства такого судді, поміщик лише мав право інформувати урядові та судові органи. Якщо проти дій такого судді виступали обидві сторони у справі – в такому випадку вона передавалась до крайового або дворянського суду.

  З 1787 року військове управління змінилось цивільним, Буковина ввійшла на правах дев'ятнадцятого округу до Галичини, що зумовило переміни в сфері судочинства.

  Єдиною судовою інстанцією для дворянства Буковини став земельний суд у Львові, а на місці аудиторського суду виник територіальний суд.

Також, пізніше у Сереті був утворений кримінальний суд, компетенція якого поширювалася також на Буковину. Вищою судовою інстанцією для Буковини з 1780 року був Галицький сенат, який входив до складу верховної судової палати у Відні. Однак, буковинська аристократія хотіла мати власний суд і з 1790 року зверталась з клопотаннями до Відня про створення такого суду апеляційної інстанції.

  Такий суд, був створений тільки через 14 років, а саме 22 лютого 1804 року, саме з цього часу почав свою діяльність Крайовий суд Буковини, який здійснював частину повноважень, притаманну нинішнім апеляційним судам.

  В першому десятиріччі свого існування даний суд складався з 17 осіб, а саме: президента, двох крайових радників, шести інших радників, двох секретарів, трьох протоколістів і трьох судових стажистів.

  28 лютого 1867 року з ініціативи імператора були прийняті два закони, на підставі яких Австрійська імперія перетворилась в Австро-Угорщину. Серед українських земель австрійська влада поширювалася на Галичину та Буковину, а угорська – на Закарпаття.

  З 1867 року правосуддя відокремили від адміністрацій, а судові органи було проголошено незалежними та самостійними у здійсненні судової влади. При цьому, все правосуддя в державі, за Конституцією, здійснювалося від імені Цісаря, шляхом призначення суддів, визначення організації і компетентності суддів та порядку цивільного і кримінального процесу, призначення судового персоналу.

  3 червня 1868 року на Буковині розпочалася організація повітових судів, у зв’язку з поділом краю на адміністративні повіти. Так були утворені суди першої інстанції, що діяли 14 повітах, серед них у: Заставні, Кіцмані, Садгорі, Сторожинці, Вижниці, Путилі. Апеляції на вироки повітових судів подавалися до Крайовий суд Буковини та найвищої судової палати.

  З цього часу, Крайовий суд Буковини здійснював нагляд за діяльністю повітових судів, був дисциплінарним судом для судових службовців та суддів свого округу, вирішував питання про допуск до адвокатської діяльності.

  В 1869 році було прийнято закон про введення суду присяжних. Вони діяли при крайових і окружних судах. На кожне засідання суду присяжних викликалися визначені у службовому списку 36 присяжних, із числа яких відбиралися дванадцять необхідних осіб, які займали лаву присяжних в кожній окремій кримінальній справі, в засіданнях, при присяжних діяло троє постійних суддів. Присяжними в той час, переважно були нотаріуси, університетські професори, шкільні вчителі, випускники університетів зі ступенем доктора, громадські діячі. Присяжними судів Буковини були:

  Незважаючи на складну систему загальних та спеціальних судів, їх кількості було недостатньо: один повітовий суд припадав на більш ніж 40 тисяч населення. Тому питання про створення нових судів неодноразово підіймалося адміністрацією краю перед державною радою та міністерством юстиції у Відні. В 1907 році вказані клопотання було частково задоволено, засновано окружні суди у Вижниці та Радівцях, повітовий суд в Глибокій.

  19 жовтня 1918 року на землях Буковини, Галичини та Закарпаття, у зв’язку з розпадом Австро-Угорської імперії, утворилась Західноукраїнська Народна Республіка з населенням понад 6 млн. осіб, з яких близько 70% становили українці.

  Із проголошенням державної самостійності Західноукраїнської Народної Республіки австрійське законодавство  було скасовано.

  Однак, законом про тимчасову організацію судів і судівництва було визначено, що судівництво вестиметься на підставі австрійського законодавства, поки не підлягатиме заміні, оскільки не суперечить державності Західноукраїнської Народної Республіки.

  Всі суди, що знаходились на території новоутвореної держави, залишались при умові, що судді і працівники цих судів складуть присягу на вірність Західноукраїнській Народній Республіці.Діяльністю судів, в цей  час, керував Державний Секретаріат юстиції, а пізніше – Державний Секретаріат судівництва. Вказаним органом відповідно до прийнятих ним та Українською Національною радою законодавчих актів на території Західноукраїнської Народної Республіки було створено 12 судових округів і 130 судових повітів, в тому числі Буковинський судовий округ із 9 судовими повітами. Під час даного періоду найбільше уваги приділялось діяльності військових судів.

  З  листопаду 1918 року зі встановлення румунської влади на Буковині розпочалось реформуванням наявної судової системи за зразком тієї, яка діяла у Румунському королівстві.

На території Буковини було встановлено п’ятирівневу систему судових органів, що складалась із місцевих (мирових) судів, трибуналів, суду присяжних, апеляційних палат і вищої палати касації та правосуддя.

В цей час кількість місцевих судів не була стабільною і залежала від наявних коштів у бюджеті.

Важливе місце в системі судових органів займали суди присяжних, які діяли при трибуналах. До їх складу входили: палати – три судді, серед яких головуючий мав бути радником апеляційної інстанції та присяжні, яких мало налічуватися 12 осіб (а за регламентом 1936 року – 9 осіб). До юрисдикції судів присяжних належав розгляд кримінальних справ і справ, пов’язаних із політичними злочинами та правопорушеннями у сфері діяльності преси.

  Особливістю судової системи стало створення спеціалізованих судів – адміністративного, трудового та військового.

  Окремо слід звернути увагу на трудові суди, які не були притаманні для судових систем того часу. Трудові суди було створено 1933 році. Специфікою організації їхньої роботи було залучення до розгляду справи радників судів і засідателів, яких сторони самі могли обирати, що надавало судовим процесам демократичності.

  02 серпня 1940 року північну частину Буковини, а саме Хотинський Акерманський та Ізмаїльський повіти були включені до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

На території Буковини було утворено дільничу систему народних судів, яка функціонувала до 50-60-х років.

  Таким чином з серпня 1940 року було у м. Чернівці утворено такі народні суди:

Крім того, народні суди було утворено в районах: Вашківецького, Вижницького, Герцаївського, Глибоцького, Заставнівського (1-2-а дільниці), Кельменецького (1-2-а дільниці), Кіцманського (1-2-а дільниці), Путильського, Новоселицького (1-2-а дільниці), Садгірського (1-2-а дільниці), Сокирянського, Сторожинецького (1-2-а дільниці), Хотинського (м. Хотин та другої дільниці).

Однак, протягом 1940-1941 років, у зв’язку з початком Другої світової війни всі вони припинили діяльність, з подальшим її відновленням в 1944 році.

 

   У процесі радянізації Чернівецької області склад судів цілком набирався з відряджених зі Сходу радянських спеціалістів. Судочинство велося за українськими радянськими законами, українською мовою. У практиці судів значне місце займали справи порушників трудової дисципліни та дрібних розкрадачів соціалістичної власності. Втім, засуджені мали змогу користуватись послугами адвокатів, подавати апеляції на судові рішення.

  З січня 1965 року відбулось реформування м. Чернівці: утворилось Першотравневий, Ленінський район (з 2003 року Шевченківський), Садгірський, а у зв’язку з цим утворились відповідні  народні районні суди.

  Під час незалежності України, 10 липня 2001 року Чернівецький обласний суд було перейменовано на Чернівецький апеляційний суд, а двома місяцями пізніше на Апеляційний суд Чернівецької області. 

  Варто згадати про суддів, які своєю багаторічною працею здобули авторитет для  апеляційного суду Чернівецької області. Серед них такі відомі юристи:

-   Гузій Михайло Степанович, який працював головою обласного суду Чернівецької області протягом 1945-1959 років, також працював суддею і головою Чернігівського та Сумського обласних судів;

-   Пітенко Микола Іванович, який очолював обласний суд протягом 1959-1968 років;

-   Свинарчук Павло Іванович, який працював головою Чернівецького обласного суду з 1968 року по 1994 рік, обирався делегатом багатьох з'їздів суддів України;

-   Іщенко Володимир Серафимович - голова обласного суду з 1995 по 2001 рік, який крім того, був заступником голови Чернівецького обласного суду, головою Тернопільського обласного суду;

 

-   Огородник Анатолій Петрович – працював головою апеляційного суду Чернівецької області протягом 2001-2007 років, а на даний час очолює Чернівецького регіонального відділення Національної школи суддів України;

 

-   Черновський Олексій Костянтинович – був головою апеляційного суду Чернівецької області з 2007 року по 2013 рік, на даний час виконуючий обов’язків завідувача кафедри юридичної психології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;

 

 

-   Олійник Микола Васильович – який очолював апеляційний суд Чернівецької області з 2013 року по 2016 рік, також працював головою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

 

 

-   Марчук Валерій Трохимович – з 2016 року і по сьогоднішній день голова апеляційного суду Чернівецької області.